3. Пристосованість гідробіонтів до водного середовища

У просторах водного середовища існування є ділянки з подібними умовами життя, до яких у гідробіонтів різних систематичних груп формуються подібні ознаки.

 

Нейстонні організми живуть над поверхневою плівкою, прикріплюються до неї знизу або живуть у воді на глибині до кількох сантиметрів. Прикладом організмів, які живуть над поверхневою плівкою, є клопи-водомірки. Нижня частина тіла і кінчики кінцівок вкриті хітиновими волосками й воскоподібною речовиною, завдяки чому водомірки не тонуть і ковзають по воді. До поверхневої плівки примикають жуки-водолюби, молюски, личинки комарів з дещо іншими адаптаціями. Так, у молюска блакитний ангел наявні довгі вирости ноги для збільшення плавучості та періодичного заковтування бульбашок повітря. Згодом він їх зберігає у шлунку та підтримує положення тіла, за якого спинний бік звернений униз, а нога прилягає до поверхні води.

 

Планктонні організми трапляються на будь-якій глибині, але найчисленішою є група фітопланктону, представники якої заселяють добре освітлені шари води. Щоб зависати у воді, фітоплактнонні організми (наприклад, діатомові водорості) збільшують свою поверхню повірняно з масою. Їхнє тіло має дрібні розміри, численні вирости, жирові включення. Є у цих організмів й органи руху, але вони допомагають лише їхньому ширянню у воді. Деякі організми для переміщення мають утвори, що використовують силу вітру (наприклад, міхур у вигляді паруса у фізалії португальської). Прикладом адаптацій великих планктонних організмів (ціанея арктична, реброплав венерин пояс) є відсутність важких скелетних утворів, підвищений (до \(99\) %) вміст води, напівпрозорість тіла.

 

Нектонні організми здатні до активного переміщення у воді, а деколи навіть переміщення у повітрі на десятки метрів (летючі риби). Постійними й типовими представниками нектону є риби, кльмари, морські змії, китоподібні. До нектону належать також ті організми, які розножуються на суходолі, але живляться у воді. Це воядні черепахи, пінгвіни, ластоногі, морські видри. Прикладами адаптацій нектонних організмів є плавці, ласти, сильні м'язи для швидкого руху, обтічна форма тіла, слизовий шар та особлива будова покривів для зменшення опору води, розвинуті органи дихання для швидкого газообміну й тривалого занурення тощо.

 

Бентосні організми можуть жити на поверхні (епібентос) або всередині (ендобентос) ґрунту, водойм, вони утворюють фітобентос і зообентос. У складі бентосу є прикріплені й неприкріплені види. Для утримання на поверхні ґрунту бентосні організми збільшили свою масу завдяки зовнішньому скелету (тридакни, устриці, мідії, беззубки) і розвинули різін органи прикріплення (ризоїди чи підошва водоростей, основа тіла губок). У малорухливих донних мешканців сплощена форма тіла (камбала, скати), є додаткові органи дихання (покриви у в'юнів), розвинута біолюмінесценція (глибоководні вудильники).