Наголос. Основні правила наголошування слів. Нормативний наголос
Наголосом називають вимову певного складу з більшою силою голосу. Наголос в українській мові вільний і рухомий.
Приклад:
Гора́ (одн.) — го́ри (множ.), ла́стівка (одн.) — ластівки́ (множ.), гарбу́з — гарбуза́ (Р. в.), сірни́к — сірника́ (Р. в.).
Якщо виникають сумніви щодо місця наголосу в слові, потрібно звертатися до орфоепічного або орфографічного словника, проте можна виділити деякі принципи наголошування слів.
Іменник (однина)
В іменниках із префіксами ви- та по- наголос падає переважно на префікс.
Приклад:
Ви́няток, ви́падок, ви́рубка, ви́брик, ви́скочка, ви́долинок, по́значка, по́зичка, по́смішка, по́каз.
Але іменники, утворені від дієслів, є винятками: вимо́ва, видавни́цтво, виро́щування, постача́ння, пора́да, пова́га.
Іменники із суфіксом -ин(а) в однині (зі значенням місця, простору, території та абстрактних понять) мають наголос на закінченні.
Приклад:
Ширина́, густина́, глибина́, площина́, кривизна́, старовина́ (але горо́дина, полони́на, рівни́на).
Географічні назви на -щин-, -чин- мають наголос на корені твірного слова.
Приклад:
Терно́пільщина, Хмельни́ччина, Херсо́нщина, Слобожа́нщина, Доне́ччина, Ві́нниччина (але Галичина́).
Іменники в родовому відмінку однини (кого? чого?) мають наголос переважно на закінченні.
Приклад:
Ві́л — вола́, кінь — коня́, рука́ — руки́, кума́ — куми́, вода́ — води́, (але рі́к — ро́ку, бі́к — бо́ку, яли́на — яли́ни, мо́ре — мо́ря).
У віддієслівних іменниках середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, наголошений суфікс.
Приклад:
Малюва́ти — малюва́ння, писа́ти — писа́ння, чита́ти — чита́ння, зада́ти — завда́ння (але зна́ти — знання́, зобов’яза́ти — зобов’я́зання).
У складних іменниках сполучний голосний є наголошеним.
Приклад:
Літо́пис, руко́пис, гурто́житок, живо́пис, машино́пис, чорно́зем, чорно́слив (але листопа́д, снігопа́д, лісосте́п, землемі́р).
Зверни увагу!
Похідні форми від слова \(нена́висть\) мають наголос на другому складі: нена́висть, нена́видіти, нена́висний (але ненави́сництво, ненави́сницький).
Слова іншомовного походження зберігають наголос мови-джерела.
Приклад:
Ме́неджер, ма́ркетинг; бюлете́нь, жалюзі́, парте́р, лу́па; фо́льга, фо́рзац; ла́те, піце́рія, травесті́я; де-ю́ре, експе́рт, кварта́л; симетрі́я, агроно́мія, некроло́г, до́гмат, єрети́к, псевдоні́м, фено́мен; піала́.
Іменник (множина)
Іменники в множині мають наголос переважно на закінченні.
Приклад:
Міст — мости́, кавун — кавуни́, молоде́ць — молодці́, пі́сня — пісні́, ду́мка — думки́ (але пі́вень — пі́вні, коза́ — ко́зи, хло́пець — хло́пці, небо́га — небо́ги, весло́ — ве́сла, сестра́ — се́стри).
Прикметник
Більшість двоскладових прикметників має наголос на закінченні.
Приклад:
Гірки́й, тонки́й, нови́й, тісни́й, вузьки́й, котри́й, легки́й (але бо́сий, ко́сий, кла́сний, зру́чний).
Завжди наголошеним є зменшувально-пестливий суфікс -еньк-.
Приклад:
Товсте́нький, смачне́нький, леге́нький, біле́нький, м'яке́нький, тоне́нький.
Числівник
Наголос є переважно однаковим у групах подібних слів:
- числівники на -надцять: одина́дцять, двана́цять, трина́дцять, чотирна́дцять, п'ятна́дцять тощо;
- числівники на -десят: п’ятдеся́т, шістдеся́т, сімдеся́т, вісімдеся́т тощо.
Дієслово
У дієсловах наголошують переважно закінчення.
Приклад:
Роблю́, люблю́, кажу́, пишу́, ходжу́, бережу́, веду́ (але ра́джу, сма́жу, літа́ю, допомага́ю).
Двоскладові дієслова у формі інфінітива (і всі похідні від них) мають наголос на останньому складі.
Приклад:
Нести́ — принести́, віднести́, занести́, пронести́, внести́, піднести́, вести́, везти́, пливти́ тощо.
Дієслова минулого часу однини жіночого роду мають наголос переважно на закінченні.
Приклад:
Узяла́, знайшла́, вела́, продала́ (але співа́ла, малюва́ла, ходи́ла, моли́лася).
У дієсловах доконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на префікс: ви́йти, ви́писати, ви́кликати, ви́скочити, ви́ховати, ви́найти, ви́знати.
У дієсловах недоконаного виду з префіксом ви- наголос падає переважно на основу: вихо́дити, випи́сувати, виклика́ти, виска́кувати, вихо́вувати, винахо́дити, визнава́ти.
У дієслівних закінченнях -емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад.
Приклад:
Ведемо́, ведете́, ідемо́, ідете́ (але пі́демо, пі́дете, бу́демо, бурко́чемо, зали́шите, рі́жемо, ши́ємо).
Прислівник
У прислівниках ви́соко, ши́роко, гли́боко, ра́зом наголос падає на перший склад.