1. Функції сенсорних систем рівноваги та руху

Для нормального функціонування нашого організму важливо контролювати його положення в просторі. Функцію сприйняття та регуляції положення тіла в просторі забезпечує вестибулярний апарат, який є периферичною частиною сенсорної системи рівноваги. Він розташовується у внутрішньому вусі всередині скроневої кістки і представлений трьома півколовими каналами і двома мішечками — овальним і круглим. Усередині півколові канали і мішечки заповнені драглистою речовиною. На внутрішній поверхні мішечків і півколових каналів є рецептори — волоскові клітини, від яких відходять відростки, які потім формують нерв. Півколові канали розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах, що дає змогу сприймати простір у трьох його вимірах.

Будь-які зміни положення тіла або певних його частин (наприклад, голови) подразнюють ті чи інші рецептори вестибулярного апарату.

 

За допомогою півколових каналів ми визначаємо зміни напрямку руху, обертальні прискорення або їх сповільнення. Вони відповідають за координацію рухів та збереження рівноваги. Це відбувається наступним чином. За будь-якого руху голови чи зміни положення тулуба в’язка речовина, що заповнює порожнини півколових каналів, перестає тиснути на одні рецептори на внутрішніх стінках каналів і починає тиснути на інші. Рецептори, на які тисне речовина, збуджуються. Коли ж людина тримає голову рівно, речовина  півколових каналів рівномірно тисне на волоски рецепторів. Кожен півколовий канал сполучається з овальним мішечком (його ще називають маточкою).

 

Лінійні прискорення сприймають овальний та круглий (або просто мішечок) мішечки. Крім волоскових клітин, занурених у драглисту речовину, до складу мішечків вестибулярного апарату входять особливі кристалики з кальцій карбонату, так звані отоліти. Волоски рецепторних клітин, занурені у драглисту речовину, разом з отолітами утворюють особливу отолітову мембрану. За прямолінійного прискорення чи сповільнення руху, а також за зміни сили тяжіння, кристалики отолітового апарату своєю масою тиснуть на драглисту речовину. Цей тиск передається волоскам рецепторів, згинаючи їх. Тому за певного переміщення отолітової мембрани одні з рецепторних клітин збуджуються, а інші, навпаки, гальмуються. Збудження передається до центрів рівноваги головного мозку. Це забезпечує точне визначення положення як голови, так і всього тіла у просторі.

 

Нервові волоконця, які беруть початок від рецепторів вестибулярного апарату, переплітаючись, утворюють  вестибулярний нерв. Він проводить нервові імпульси від цих рецепторів до моста, мозочка, проміжного мозку і далі — до відповідних зон скроневої частки кори великих півкуль. Там відбувається остаточний аналіз і синтез отриманої від вестибулярного апарату інформації.

Вестибулярний апарат пов’язаний і з вегетативною (автономною) нервовою системою. Люди з підвищеною збудливістю вестибулярного апарату погано витримують польоти літаком, морські подорожі, тривалі поїздки автотранспортом. У них спостерігають тривале і сильне подразнення рецепторів вестибулярного апарату. Збудження передається на нервові центри, що регулюють діяльність внутрішніх органів. У результаті виникають рефлекторні реакції (збліднення, напади нудоти чи блювання, кволість, запаморочення). Такий стан людини називають захитуванням, або морською хворобою (оскільки уперше такі симптоми спостерігали під час морських подорожей). Після припинення поїздки чи морської хитавиці неприємні відчуття минають.

Підвищити стійкість вестибулярного апарату до дії незвичних факторів можна спеціальними фізичними  вправами з різними обертаннями, швидкими поворотами. Відомо, що дітям подобається гойдатися на гойдалках. Це природна потреба розвивати вестибулярний апарат.