3. Інфекційні захворювання та їх профілактика

Збудниками інфекційних хвороб людини є здебільшого є віруси та бактерії. Для ефективної профілактики інфекційних захворювань заходи спрямовують на всі ланки епідемічного процесу:

Дезінфекція, або знезараження, — комплекс заходів, спрямованих на знищення у середовищі, де проживає або певний час перебуває людина, як збудників інфекційних хвороб, так і їхніх переносників (кровосисних комах та кліщів, мух, гризунів тощо). Своєчасне виявлення людей, які захворіли, і статистичне оброблення отриманих результатів дає змогу визначити, коли поширення інфекційного захворювання перевищить епідемічний поріг і набуде характеру епідемії.

Епідемічний поріг — це показник захворюваності на певній території. Його визначають як відсоток населення, що захворіло (наприклад, кількість захворілих на \(100\) тис. населення). Цей показник розраховують на базі даних про захворюваність за багато років. Епідемічний поріг для України загалом і для кожної області окремо розраховують щороку. Він дає змогу визначити початок зростання рівня захворюваності, що за певних умов може перерости в епідемію.

Під епідемією розуміють захворювання, яке масово поширюється серед населення певної території за короткий проміжок часу. Іншими словами, швидкість поширення такого захворювання значно перевищує таку, яку зазвичай спостерігають впродовж тривалого періоду спостережень. Якщо епідемічний процес поширюється із надзвичайною швидкістю серед широких верств населення на значних територіях окремих материків або різних материків, таку ситуацію називають пандемією. Як приклад можна навести пандемії чуми, холери, що спостерігали раніше, останній приклад — пандемія коронавірусної інфекції (COVID-\(19\)). Вона розпочалася у \(2020\) році. За даними ВООЗ, від початку пандемії COVID-\(19\) кількість випадків захворювання перевищила \(776\) млн, а число померлих від неї людей — близько \(7\) млн.

 

Віруси викликають безліч різних захворювань. Крім того, вони постійно  змінюються і виникають нові. Розглянемо  найпоширеніші з них.

Грип — гостре респіраторне захворювання, яке поширюється повітряно-крапельним шляхом і викликається вірусами грипу типів \(A\), \(B\) і \(C\). Характеризується раптовим підйомом температури, головним болем, ломотою в м'язах та інтоксикацією, яка є набагато небезпечнішою за звичайну застуду і може призводити до серйозних ускладнень. Він щороку призводить до сезонних епідемій.

Кір — високоінфекційне вірусне захворювання, що характеризується лихоманкою, висипаннями по тілу та ураженням дихальної системи. Поширюється повітряно-крапельним шляхом. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина. Найкращий захист — вакцинація, оскільки спеціального лікування не існує.

Гепатит А, B і C — вірусні інфекції, які вражають печінку і призводячи до втоми, жовтяниці, нудоти, болю в животі, а в тяжких випадках — до цирозу та раку. Гепатит \(B\) передається через кров і біологічні рідини, гепатит \(C\) — переважно через кров, а гепатит \(А\) — фекально-оральним шляхом.

Герпес — вірусна інфекція, яка може вражати шкіру, слизові оболонки, а також статеві органи. Герпес передається через слину або контакт із ураженими ділянками шкіри.

Для того, щоби запобігти поширенню збудників інфекційних захворювань, потрібно:

Під час проведення вакцинації важливо охопити якнайбільше людей, що проживають на певній території. У цьому разі формують так званий колективний імунітет — несприйнятливість населення певної території до збудників тих чи інших захворювань. Мета створення колективного імунітету — ізолювати представників такої спільноти від джерел інфікування та порушити шляхи їхнього поширення. Що вищий відсоток вакцинованих людей у певній спільноті, то нижча ймовірність того, що невакциновані люди будуть контактувати із хворими. Згідно з рекомендаціями ВООЗ колективний імунітет формується у разі, якщо вакцинацією охоплено близько \(95\) % населення.