Означення — це другорядний член речення, який називає ознаку предмета і відповідає на запитання який? чий? котрий? скількох? Означення підкреслюємо так: означення.
Приклад:
І ми із реготом жбурляєм крижані кулі на дівчат (В. Басок). Верби вмиваються росами чистими, міниться обрій хмарками барвистими (О. Бердник).
Означення бувають поширені й непоширені. До непоширених належать означення, виражені одним словом, а до поширених — означення, виражені прикметниковим або дієприкметниковим зворотом.
| Непоширене | Поширене |
|
Зимову казку ліпить грудень.
|
Довкола височів сосновий ліс,
повний сонячного світла, пташиного співу та аромату суниць.
|
Означення залежить від члена речення, вираженого іменником, — підмета, додатка, обставини. Може також залежати від складеного іменного присудка.
Приклад:
Соснові бори та березові гаї, здавалося, дрімали в холодному тихому сні. Лише звірі та птахи іноді порушували цю застиглу морозяну тишу. Хан Туглій — славетний джигіт! (В. Малик)
Зверни увагу!
Якщо прикметник або дієприкметник стоїть перед підметом, то він є означенням. Якщо ж після підмета, то — іменною частиною складеного іменного присудка.
| \(Означення\) | \(Присудок\) |
| Гостинний хазяїн зустрів нас біля входу. | Тут хазяїн гостинний. |
| Вишитий мамою рушник. | Рушник вишитий мамою. |
Найчастіше роль означення виконують прикметники, дієприкметники, займенники, іменники, рідше — дієслова та прислівники.