Друга неділя травня
Є свята, які з'являються за рішенням зверху. А є ті, що народжуються знизу — з болю, любові та впертого бажання змінити світ хоча б на трохи. День матері належить саме до таких. Його не вигадали в кабінеті й не придумали заради продажів. Його виборола одна жінка, яка після смерті матері вирішила: весь світ має знати, що матері заслуговують на більше, ніж мовчазну вдячність у чотирьох стінах.
Енн Рівз Джарвіс: мама, яка стала початком
Щоб зрозуміти, як з'явився День матері, треба почати не з Анни, а з її мами — Енн Рівз Джарвіс. Це була жінка надзвичайної енергії та соціального чуття, яка жила у штаті Західна Вірджинія в середині XIX століття — в часи, коли жінкам не давали голосувати, а їхню роботу сприймали як само собою зрозуміле.
Енн організовувала так звані «Материнські дні праці» — зустрічі жінок, спрямовані на покращення санітарних умов у громадах, допомогу хворим і бідним родинам. Під час Громадянської війни між Північчю та Півднем вона доглядала поранених солдатів з обох сторін — не питаючи, за кого вони воювали. Пізніше вона намагалася примирити жінок із ворогуючих таборів, організовуючи спільні зустрічі матерів, чиї сини загинули по різні боки барикад.
Вона не шукала слави. Вона просто робила те, що вважала правильним. І саме це найбільше вразило її доньку Анну — яка все своє дитинство спостерігала за матір'ю і запам'ятала кожен її вчинок.
9 травня 1905 року Енн Рівз Джарвіс померла у Філадельфії. Анні тоді був 41 рік. За спогадами, саме на похоронах матері вона дала собі слово: зробити так, щоб таких жінок більше не забували.
Анна Джарвіс: три роки листів заради одного свята
Після смерті матері Анна Джарвіс розпочала те, що сьогодні назвали б масштабною громадською кампанією. Вона писала листи — сотні листів — губернаторам штатів, членам Конгресу, відомим пасторам, редакторам великих газет. Вона не просила грошей на пам'ятник і не добивалась іменної вулиці. Вона хотіла лише одного: офіційного дня, коли вся країна зупиниться й подякує своїм матерям.
Анна була наполеглива до межі фанатизму. Вона вважала, що суспільство недооцінює роль матерів — не лише в родині, а й у формуванні цілих поколінь, громад і держав. І вона мала рацію.
10 травня 1908 року — у невеликій церкві Andrews Methodist Episcopal Church у місті Графтон, Західна Вірджинія, відбулася перша офіційна служба на честь матерів. Анна власноруч роздала всім присутнім білі гвоздики — улюблені квіти своєї мами. Цього ж дня аналогічну службу провели у Філадельфії, де мешкала Анна. Саме 1908 рік офіційно вважається роком народження сучасного Дня матері.
Ідея швидко поширювалася штатами. Газети писали про нове свято, церкви підхоплювали традицію, а законодавці отримували дедалі більше звернень від громадян. Кампанія Анни Джарвіс набирала силу.
8 травня 1914 року президент США Вудро Вільсон підписав офіційну прокламацію, якою проголосив другу неділю травня національним Днем матері. Прапори на федеральних будівлях мали вивішуватися на знак поваги до американських матерів.
Анна Джарвіс добилася свого. Але в кінці життя вона жалкувала про те, що свято перетворилося на комерцію. Вона судилася з виробниками листівок і цукерок, які наживалися на Дні матері, і називала це «профанацією». Свято, яке мало бути про вдячність, стало про продажі. Ця суперечність не вирішена досі.
Чи існували традиції вшанування матерів до Анни Джарвіс
Так, і значно давніші. Людство вшановувало материнство задовго до XX століття — просто в інших формах.
У Стародавній Греції щовесни проводили свята на честь Реї — богині-матері, яка, за міфологією, народила головних олімпійських богів: Зевса, Геру, Посейдона, Деметру. Ці святкування супроводжувалися процесіями, жертвоприношеннями і музикою — і були справжніми масовими подіями.
У Стародавньому Римі схожу роль відігравала богиня Кібела — Велика Мати, покровителька природи й родючості. На її честь у березні проводили кількаденні свята Гілалія, де люди могли відкрито виражати радість і вдячність.
У середньовічній Англії існувала традиція Mothering Sunday — четверта неділя Великого посту, коли молоді люди, що працювали слугами або навчалися вдалині від дому, отримували вихідний день і поверталися до батьків. Вони несли матерям квіти й так звані «материнські пироги» — simnel cake з марципаном. Ця традиція була не просто сімейною зустріччю: вона мала релігійний зміст — повернення до «матері-церкви», тобто до головного собору своєї єпархії.
Усі ці традиції були прив'язані до конкретної культури, релігії чи регіону. Заслуга Анни Джарвіс — у тому, що вона створила універсальне свято: без конфесій, без кордонів, зрозуміле будь-якій людині в будь-якій країні.
Як День матері з'явився в Україні: від діаспори до указу
Шлях Дня матері до України був довгим і нелінійним. Він починається не в Києві чи Львові, а в Канаді — де на початку XX століття формувалися великі українські громади.
1928 рік. Українки канадської діаспори починають відзначати День матері в межах своїх громад. Для них це було не просто запозичення американської традиції — це був спосіб зберегти українську ідентичність і вшанувати тих жінок, які тримали родини разом на чужині.
1929 рік. Традиція повертається на українські землі. Перше святкування Дня матері у Львові організовують активістки «Союзу українок» — впливової жіночої організації, що діяла в Галичині ще з 1917 року. «Союз українок» займався не лише культурними заходами: він відкривав школи, навчав жінок грамоті, підтримував українські родини в умовах польської окупації. День матері став для них ще одним способом говорити про цінність жінки і материнства.
Свято поступово поширюється Галичиною, але далі не йде — на решті українських територій, що входили до СРСР, панує зовсім інша ідеологія.
Радянський період. День матері в радянській Україні фактично не існував. Його замінило 8 Березня — Міжнародний жіночий день, який радянська влада активно просувала як «правильне» свято. Акцент робився не на материнстві як такому, а на жінці-трудівниці, жінці-будівничій комунізму. Тепла, особиста вдячність матері не вписувалася в офіційний наратив.
Після проголошення незалежності України у 1991 році жіночі організації почали наполягати на поверненні Дня матері. Серед них — «Союз українок», «Жіноча громада» та Спілка жінок України. Їхні зусилля тривали майже десятиліття.
10 травня 1999 року президент України Леонід Кучма підписав указ № 489/99, яким встановив День матері офіційним святом України. Відтоді його відзначають щороку в другу неділю травня.
Як святкують День матері у різних країнах світу
Свято давно вийшло за межі США і набуло різних форм у різних культурах:
- Велика Британія — зберігає традицію Mothering Sunday у четверту неділю посту: діти дарують матерям simnel cake і нарциси
- Мексика — 10 травня щороку, незалежно від дня тижня; одне з найгучніших свят країни із серенадами під вікнами і масштабними родинними застіллями
- Японія — діти малюють портрети мам і дарують їх як найцінніший подарунок; традиційна квітка свята — червона гвоздика
- Ефіопія — триденний фестиваль Antrosht, де родини збираються разом після сезону дощів і готують традиційні страви на честь матерів
- Сербія — свято відзначають у грудні; дітям символічно «зв'язують» ноги, і вони мають відкупитися подарунками для мами
- Україна — квіти, спільний обід, телефонний дзвінок або просто час поруч — і головне: слова, які ми часто відкладаємо на потім
День матері в Україні під час війни
З 2022 року День матері в Україні набув нового, важчого виміру. Це вже не просто тепле родинне свято з тюльпанами й тортом. Це день, коли особливо гостро відчувається те, що несуть на собі українські матері.
Матері, які чекають синів і доньок з фронту — іноді місяцями, без зв'язку. Матері, які вже не дочекалися. Матері, які самотужки виховують дітей, поки чоловік воює або поки його вже немає. Матері, які евакуювалися в чужі міста й країни і намагаються дати дітям відчуття нормальності серед повної ненормальності.
І водночас — матері, які самі взяли до рук зброю. Або стали волонтерками. Або продовжують вчити, лікувати, працювати — бо хтось має тримати країну зсередини.
Чому важливо говорити про це в школі
День матері — це не лише привід для ранку з віршиками. Це можливість для справжньої розмови: про цінність людини поруч, про вдячність, яку ми рідко висловлюємо вголос, про те, що стоїть за словом «родина» в часи, коли родини розлучає війна.
Вчитель, який знаходить час поговорити з учнями про це свято — не лише проводить урок. Він допомагає дітям стати уважнішими до тих, хто поруч. А це, мабуть, одне з найважливіших умінь, яке може дати школа.