2. Особливості функціонування зорової сенсорної системи людини

Взаємодія різних складових зорової сенсорної системи дає змогу людині спостерігати цілісну й безперервну картину довколишнього світу. Ця картина виникає з окремих зображень, які послідовно змінюють одне одного на сітківці правого й лівого ока.

 

Людині притаманний так званий бінокулярний зір, оскільки поля зору правого й  лівого ока перекриваються. Завдяки цьому ми сприймаємо об’ємне зображення предметів, а також можемо точніше визначати відстань до них.

Стереоскопічне зображення, яке забезпечує бінокулярний зір, — це відчуття глибини простору, що формується в головному мозку людини. Воно зумовлене тим, що зображення, яке сприймають ліве та праве око, зливаються в єдиний цілісний образ.

 

Світлові промені мають різну довжину хвиль. Людина може сприймати промені світла з довжиною хвиль від \(400\) до \(750\) нм (пригадаємо: \(1\) нанометр (нм) дорівнює одній мільярдній частці метра). Тому цю частину світлового спектра називають видимим світлом.

 

Існують три типи колбочок, які реагують на вплив хвиль різної довжини. Одні з них переважно реагують на червоний колір, другі — на зелений, треті — на синій. Ці кольори називають основними.

 

 

Довгохвильові компоненти сонячного спектра ми сприймаємо як червоний колір, а короткохвильові — як синьо-фіолетовий. Якщо одночасно збуджуються всі три типи колбочок, виникає відчуття білого кольору. Завдяки оптичному змішуванню основних кольорів виникають інші кольори та їхні відтінки (яких налічують близько \(200\)). Промені, довжина хвилі яких коротша за \(400\) нм, називають ультрафіолетовими, а з довжиною хвилі понад \(750\) нм — інфрачервоними. Такі хвилі око людини не сприймає.

 

Сітківка ока людини містить \(130\) млн паличок і \(7\) млн колбочок. Розташовані вони нерівномірно. У центрі сітківки містяться переважно колбочки (це місце називають жовтою плямою). Для нього характерне найкраще бачення. Колбочки збуджуються, якщо світло яскраве. Вони сприймають колір й деталі предметів. Палички розташовані по периферії сітківки, дуже чутливі до світла і тому збуджуються навіть за поганого освітлення (сутінкового). Палички не сприймають кольрів. За їхнього збудження виникає чорне-біле відчуття, за якого розрізняється лише форма і розмір предмета.

Тіла, які нас оточують, здатні частину світлових променів поглинати, а частину — відбивати. Око людини сприймає лише ті кольори, що відбиваються від поверхні таких тіл. Якщо тіло відбиває всі хвилі світлового спектра, ми бачимо його білим, а якщо поглинає всі хвилі — чорним.

 

Перед тим як потрапити на світлочутливі рецептори сітківки, промені світла проходять через оптичну систему ока: рогівку, передню та задню камери ока, заповнені рідиною, кришталик, склисте тіло. При цьому промені заломлюються таким чином, що на сітківці утворюється зменшене та перевернуте зображення предмета, який ми спостерігаємо. Але в результаті аналізу в корі головного мозку інформації, що надходить не тільки від органа зору, а й від інших органів чуття (слуху, нюху та ін.), людина сприймає предмети в їхньому природному положенні.

 

Людина не здатна одночасно однаково чітко бачити предмети, розташовані на різній відстані. Для того щоб добре бачити певний предмет, промені, які від нього відбиваються, мають зібратися на сітківці. Війковий м’яз, який сполучається з капсулою, що оточує кришталик, змінює ступінь її натягу. Коли капсула натягується, кришталик стає плоскішим. Коли капсула розслаблюється, кришталик унаслідок своєї еластичності набуває опуклої форми. Властивість оптичної системи ока створювати чітке зображення предметів, розташованих на різній відстані, має назву акомодація (від лат. акомодаціо — пристосування).

 

Найменша відстань від ока, на якій зображення ще сприймається чітко, дістала назву найближча точка ясного бачення. Для дітей і підлітків у нормі вона становить \(7\) – \(10\) см, але з віком, коли кришталик втрачає еластичність, вона зменшується.

Зорова інформація від рецепторних клітин сітківки зоровими нервами через середній і проміжний мозок передається до зорових зон — потиличних ділянок кори великих півкуль. Там формується остаточне відчуття форми, розмірів, забарвлення предметів, які спостерігає людина.